ОВЕСЕ́ЦЬ, вівсеця́, ч. Пестл. до ове́с. Коли стоїть у городі стіжок сінця, а в коморі є вівсеця четвертей з десять, то вже він і думає, що й через десять год його не випродасть (Кв.-Осн., II, 1956, 254); Хазяїн сіяв овесець; Була у його нивка невелика (Гл., Вибр., 1951, 29).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 610.