Про УКРЛІТ.ORG

овва

ОВВА́, виг. Уживається при вираженні здивування, сумніву, іронії і т. ін. — Я лиш те зроблю, що мені схочеться. — Овва! Трошки воно та не так! (Март., Тв., 1954, 134); — Овва! — хрипко сказала хазяйка хати. — От так одразу я тобі й розказала все… (Григ., Вибр., 1959, 190); — Овва який! — Отакий. — Рубін ждав нападу, але Індиченко все ж таки здрейфив і не зачепив його (Сенч., Опов., 1959, 4).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 610.

вгору