ОБІЦЯ́НКА, и, ж. Добровільно дане зобов’язання зробити що-небудь. Обіцянка — цяцянка, а дурневі — радість (Укр.. присл.., 1955, 255); Тепер вже я краще ніяких милих обіцянок не буду давати (Л. Укр., V, 1956, 97); Минула весна, і Кармелюк почав виконувати свою обіцянку (Кучер, Пов. і опов., 1949, 103).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 508.