ОБІ́ЦЮВАТИ, юю, юєш, недок., перех. і без додатка, діал. Обіцяти. Здається, не потребую обіцювати, що й надалі я не зійду з тої дороги, якою йшов досі (Фр., І, 1955, 32); Поглузували з неї люди,.. що їх обіцювала собі полюбити! (Вільде, Б’є восьма, 1945, 19).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 508.