ОБІ́ТНИЙ, а, е, книжн. Стос. до обіту; обіцяний. Цезар богам італійським обіцяну почесть складає: Триста в великому місті присвячує храмів обітних (Зеров, Вибр., .1966, 258).

Обі́тна земля́ (краї́на); Обі́тний кра́й — те саме, що Обітова́на земля́ (краї́на); Обітова́ний кра́й (див. обітова́ний). О Марсельєзо, бий в серця черстві, холодні, Глухих, сліпих під прапори скликай, Зови народ на свято всенародне, Веди народ в обітний край (Олесь, Вибр., 1.958, 282).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 507.