ОБІРНИ́К, у́, ч., діал. Гній. — Для них [тварин] будує [людина] хліви й стайні, тягає воду з криниць,.. викидає обірник (Фр., IV, 1950, 121).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 507.

Обірник, ка, м.

1) Навозъ. Вх. Зн. 42.

2) У гуцульскихъ мастеровъ (мосяжним), дѣлающихъ украшенія изъ мѣди: родъ круглаго долотца съ остріемъ трубочкой — для выбиванія кружковъ изъ мѣдной пластинки. Шух. Г. 278.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 11.