ОБІ́РВАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до обірва́ти 1-3. Іду, під моїми ногами Обірваний лист шелестить (Шпорта, Вибр., 1958, 329); Шматок обірваного вітром, вилинялого, мерзлого кумачу шкрябав об фанерну колону арки (Хор., Незакінч. політ, 1960, 57); Одна по одній з’являлися звичні клопітні думки, вночі обірвані сном (Шовк., Інженери, 1956, 6); З групою бійців, що залягли біля млина, зв’язок був обірваний (Цюпа, Назустріч.., 1958, 231); // обі́рвано, безос. присудк. сл. Трос обірвано… Він почав падати (Вишня, І, 1956, 314).

2. у знач. прикм. Одягнений у старий подертий одяг; обшарпаний. Щось залопотіло; дивиться: іде Потоцький, такий обірваний та обшарпаний (Стор., І, 1957, 131); Виснажені двадцятикілометровим переходом, люди, обірвані, голодні і знесилені, ледве пересували ноги (Тют., Вир, 1964, 462).

3. у знач. прикм. Перерваний, незакінчений (про слово, фразу тощо). Мозок вертів шалений вир обірваних слів (Хотк., II, 1966, 134); — Я, панове, за народ, за правду постраждав, — знову почав Юрась обірвану розмову (Чорн., Визволення, 1949, 98).

4. у знач. прикм. Дуже крутий, прямовисний; обривистий. По стрімкій, обірваній скалі.. не так легко злізти в долину (Фр., V, 1951, 110); Через одну верству далі пішли гори голі, дикі, з обірваними обваленими боками (Н.-Лев., II, 1956, 381).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 506.