ОБІ́РВАНЕЦЬ, нця, ч., розм. Людина, що ходить у поганому, подертому одязі; обшарпанець. — У мене є голка, щоб не ходить обірванцем (Стор., І, 1957, 132); Довго сидів старий з якимсь обірванцем у маленькій затоці біля Кара-Дагу (Тулуб, Людолови, II, 1957, 66); // Убога, незаможна людина; злидень. * Образно. Якби я не друкував своїх "Гайдамаків", то воно б не треба і передмови. А коли вже пускаю в люди, то треба і з чим, щоб не сміялись на обірванців (Шевч., І, 1963, 142).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 506.