ОБІМЛІ́ЛИЙ, рідко ОБОМЛІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до обімлі́ти і обомлі́ти. Кілька хвилин опісля лежала [дівчина] обезсилена в фотелю і її гарні.. руки лежали обімлілі на лоні (Коб., І, 1956, 377).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 506.