ОБІ́ДРАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до обідра́ти. Дерева в садку, обідрані з листя холодними осінніми вітрами, знов одяглися в розкішну білу одежу (Коцюб., І, 1955, 68); Вбога пустка: стіл, лавка крива; з усіх боків обідрана стріха (Граб., І, 1959, 236); Мордований, обідраний скороминучими владами, отаманами і різними батьками, .. стояв той дядько на шляхах історії і болючими очима дивився тільки на землю (Стельмах, II, 1962, 51); Грали у військову гру. Хлопці-розвідувачі лазили попід кущами і повернулись додому зовсім обідрані (Ів., Таємниця, 1959, 43); // у знач. прикм. На гіллях висіли обідрані волові й баранячі туші (Стор., І, 1957, 397); Казарми були довгі, обідрані, з оббитими дощем стінами (Н.-Лев., II, 1956, 200); Обстава кімнати стара і нечупарна: посередині голий стіл.., обідраний, без спинки диван (Вас., І, 1959, 91).

2. у знач. прикм. Який має подертий одяг; у дранті. Сердешна дитина! Обідране; ледви, ледви [ледве] Несе ноженята… (Шевч., І, 1951, 154); Біля невеличкого містка юрмилося кілька обідраних, виснажених постатей (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 63); // заст. Дуже бідний, незаможний, неродовитий. [Бичок:] Нехай лучче [краще] перехворіє [Христя], ніж піде за обідраного злидня!.. (Кроп., І, 1958, 467); Попи до послуху схиляли Своїх обідраних братів (Гірник, Стартують.., 1963, 25).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 504.