ОБІ́ДРАНЕЦЬ, нця, ч., зневажл. Людина в подертому одязі, дранті. Найшли [Краньцовського] в єврейськім шиночку обдертого, п’яного, в товаристві таких обідранців, як сам (Март., Тв., 1954, 335); // заст. Дуже бідна, незаможна, неродовита людина. — Нас люди обсміють, назвуть нас харпаками, обідранцями. Під такі палати вона під’їхала б з діжками, рогачами! (Н.-Лев., І, 1956, 159); — Хіба в цього є що? Обідранець, з клоччя батіг! Він тобі язиком наговорить, набреше, вір йому! (Григ., Вибр., 1959, 169).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 504.