ОБІДНІ́ТИ, і́ю, і́єш, док. Стати бідним; збідніти. [Терпилиха:] Він не лежень, трудящий, з ним обідніти до злиднів не можна (Котл., II, 1953, 18); — Ну-ну, — похитав головою дід, — не обіднієш від того, що дитина шматок хліба з’їсть (Головко, І, 1957, 89).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 504.

Обідніти, ні́ю, єш, гл. Обѣднѣть. Обіднів один чоловік. ЗОЮР. І. 46.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 10.