ОБІДЕ́ЦЬ, дця, ч. Зменш.-пестл. до обі́д 1, 2. — Знаєш, братчику, маю тобі щось важне повісти, — сказала раз Зоня до Тараса, коли скінчили свій смирненький обідець (Ков., Світ.., 1960, 65); Прийде кумець на обідець, а ложки не буде (Номис, 1864, № 11899); — Сьогодні й обідцю за тебе ніхто не зробить (Стеф., Вибр., 1945, 86).

ОБІ́ДЕЦЬ, дця́, ч. Зменш. до обі́д 2. Батькові очі круглі, з червоними обідцями від безсоння (Донч., Вибр., 1948, 62).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 503.

Обідець, дця, м. Ум. отъ обід.

Обідець, дця, м.

1) Ум. отъ обід. Ободокъ.

2) Кольцо, колечко. Ой там Павлусь з крамом стане, з хорошим крамом — обідцями. Усім дівочкам роспродає, дівці Галочці даром дає. Чуб. III. 127.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 10.