ОБІГРІВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОБІГРІ́ТИ, і́ю, і́єш, док., перех.

1. Насичувати теплом, робити теплим (повітря, приміщення і т. ін.). До грубки, яка обігрівала все приміщення станції, тулилося кілька маленьких істот (Чаб., Балкан. весна, 1960, 315); Холод пронизував плечі, стискав груди — навіть санітарного вагона неможливо було в ту зиму по-людському обігріти (Збан., Сеспель, 1961, 253); // безос. — Ось як трошки обігріє, туман підніметься вгору, підете у садочок, у ліс (Мирний, III, 1954, 300); // Зігрівати кого-, що-небудь (у теплому приміщенні, гарячою стравою і т. ін.). Обігрівають насіння [кукурудзи] на сонці протягом 5 — 6 днів (Колг. Укр., 5, 1958, 18); Весняне сонечко силкується обігріти покинутих на всю зиму діток (Л. Янов., І, 1959, 31).

2. перен. Морально підтримувати кого-небудь; утішати, приголублювати. Тут бабуся хлопця стріла; Вчувши голос, підійшла, Захистила — обігріла, Повечеряти дала (Граб., І, 1959, 288); Я прийшов утомлений, розбитий, Мовчазний і ніби неживий, Не молить, не плакать, не просити, Я сказав лиш тихо: обігрій! (Рильський, II, 1960, 268); // Сповнювати (серце, душу) радісним почуттям. Її всю освітила й обігріла чудова мрія про молодого чорнявого хлопця з темними очима (Н.-Лев., І, 1956, 436).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 502.