ОБІ́БРАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до обібра́ти. .. хижак-держава пробувала парадувати перед населенням у світлій ролі дбайливого годувальника нею ж обібраного народу (Ленін, 6, 1969, 262); — От твоя мати і пішла у сусіди.. Та як вийшла? Обібрана зовсім! То на ліки пішло, то брали добрі люди за якусь колись-то позичку, а то й підкрадали (Кв.-Осн., II, 1956, 461); // обі́брано, безос. присудк. сл. Яке це диво — гвалт в Обухівці. Може, обібрано когось, може, хтось голову комусь проломив сп’яну (Головко, II, 1957, 154).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 502.