О́БШУК, у, ч. Ретельний офіційний огляд кого-, чого-небудь з метою виявлення чогось прихованого або недозволеного. Часто стражники чи козаки приїздили вночі з волості й робили несподівані обшуки (Донч., III, 1956, 121); Есесівка робила ретельний обшук. Вона хижо заглядала в вуха, в ніс, тикала паличкою в волосся.., куйовдила зачіски (Хижняк, Тамара, 1959, 168).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 608.