ОБЧУ́ХРУВАТИ, ую, уєш, недок., ОБЧУХРА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.

1. Обдирати, оббивати, обламувати, обрубувати (гілля, листя і т. ін.). З лугу вигонив панський луговий, з поближньої ліщини — побережник, а своїх верб нестане, щоб на паливо їх обчухрувати (Мур., Бук. повість, 1959, 4); Старанно обчухрав [Терешко] дрібне гілля та висхле листя, чепурно одломив з другого боку й тепер мав доброго костура (Епік, Тв., 1958, 413); Трасу рову уже позначили вербовими кілочками, з яких обчухрали кору (Сенч., Опов., 1959, 262); * Образно. Що дядькові пройшло, ти не роби, небоже, Щоб крилець хто не обчухрав! (Греб., І, 1957, 67); // безос. — Якби не захисна смуга — обчухрало б сад (Горд., Цвіти.., 1951, 21).

2. тільки док., перен., розм. Дуже побити. — Як візьму налигача, то я вас обох так обчухраю, що ви будете мені покорятись (Н.-Лев., II, 1956, 291).

3. перев. док., перен. Обманом, хитрощами відібрати майно, гроші. [Петро:] Радий, що обчухрав людей! Ах ти, пройдисвіт! (К.-Карий, II, 1960, 226).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 604.