ОБЦІЛО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ОБЦІЛУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех. Покривати поцілунками. Леся знову заплакала, вдячно обціловуючи батькове лице (М. Ол., Леся, 1960, 37); Мелашка обцілувала маленьких братів і сестер, розв’язала хустку з гостинцями (Н.-Лев., II, 1956, 327); Він.. кинувся на шию Ленькові й обцілував його не раз та й не десять (Фр., VIII, 1952, 317); * Образно. Як свистить він [вітер] у вухах, як він обціловує тебе всю (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 46).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 602.