ОБУ́РЮВАТИСЯ1 , ююся, юєшся, недок., ОБУ́РИТИСЯ, рюся, ришся, док.
1. Виражати почуття гніву, незадоволення, роздратування. Маруся хвилювалася, обурювалася, але о. Василя розворушити було неможливо (Хотк., II, 1966, 61); В душі Михайло часто обурювався на батька, повставав проти його залізної волі, але корився йому (Томч., Жменяки, 1967, 19); Іван Орлюк так обурився, що аж стіл.. затріщав під ударом його кулака (Довж., І, 1958, 284).
2. заст. Збуджуватися, хвилюватися. Обурився ворог; хтось крикнув: — Пали! (Стар., Поет. тв., 1958, 225).
ОБУ́РЮВАТИСЯ2, ююся, юєшся, недок., ОБУ́РИТИСЯ, рюся, ришся, док., діал. Обвалюватися, обрушуватися. Перед очима виростали якісь високі стіни, страхітні скелі — мертві, страшні. Здавалось — ось-ось зразу обуряться на нас, задавлять (Вас., І, 1959, 310).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 597.