ОБУ́РЮВАТИ¹, юю, юєш, недок., ОБУ́РИТИ, рю, риш, док., перех.

1. Виклика́ти почуття гніву, незадоволення, роздратування. Це просто обурює, що одна людина робить за всіх (Коцюб., III, 1956, 309); Іноді.. Лукерія Степанівна починала говорити про євангеліє з фанатичним трепетом ідолопоклонника, і Дашу це обурювало (Жур., Вечір.., 1958, 213); Я тепер огризаюсь на зачіпки сеї статті, бо вони мене обурили не тільки з особистого погляду (Л. Укр., V, 1956, 438); Самий факт арешту Кузнецова гайдамацьким патрулем.. обурив Саранчука.. не менше, як і Бондаренка (Головко, II, 1957, 510).

2. заст. Збуджувати, запалювати. Як вихор, літа Джеджалій І словом обурює лави (Стар., Поет. тв., 1958, 217); // Підбурювати. Ще скажуть: ходжу, щоб громаду проти стражника обурювати (Мирний, IV, 1955, 351).

ОБУ́РЮВАТИ², юю, юєш, недок., ОБУ́РИТИ, рю, риш, док., перех., діал. Обвалювати, обрушувати.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 597.

Обурювати, рюю, єш, сов. в. обурити, рю, риш, гл.

1) Обрушивать, обрушить. Аж гидко дивитись на панський двір: штахети обурені, хати облуплені, тини теж повалились. О. 1862. V. 109. Стола і ослона не було, обурені лавки лежали долі. О. 1862. VII. 31.

2) Возмутить, возбудить негодованіе.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 30.