Про УКРЛІТ.ORG

обурювати

ОБУ́РЮВАТИ1, юю, юєш, недок., ОБУ́РИТИ, рю, риш, док., перех.

1. Виклика́ти почуття гніву, незадоволення, роздратування. Це просто обурює, що одна людина робить за всіх (Коцюб., III, 1956, 309); Іноді.. Лукерія Степанівна починала говорити про євангеліє з фанатичним трепетом ідолопоклонника, і Дашу це обурювало (Жур., Вечір.., 1958, 213); Я тепер огризаюсь на зачіпки сеї статті, бо вони мене обурили не тільки з особистого погляду (Л. Укр., V, 1956, 438); Самий факт арешту Кузнецова гайдамацьким патрулем.. обурив Саранчука.. не менше, як і Бондаренка (Головко, II, 1957, 510).

2. заст. Збуджувати, запалювати. Як вихор, літа Джеджалій І словом обурює лави (Стар., Поет. тв., 1958, 217); // Підбурювати. Ще скажуть: ходжу, щоб громаду проти стражника обурювати (Мирний, IV, 1955, 351).

ОБУ́РЮВАТИ2, юю, юєш, недок., ОБУ́РИТИ, рю, риш, док., перех., діал. Обвалювати, обрушувати.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 597.

Обурювати, рюю, єш, сов. в. обурити, рю, риш, гл.

1) Обрушивать, обрушить. Аж гидко дивитись на панський двір: штахети обурені, хати облуплені, тини теж повалились. О. 1862. V. 109. Стола і ослона не було, обурені лавки лежали долі. О. 1862. VII. 31.

2) Возмутить, возбудить негодованіе.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 30.

вгору