ОБУМО́ВЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до обумо́вити. В різних місцевостях ми можемо зустріти різні, обумовлені тими чи іншими конкретними обставинами варіанти одного й того ж по суті твору (Рильський, III, 1956, 155); Він розповідає не про те, що було, а вголос мріє про те, що, може, буде, і тому кожна його думка обумовлена слівцем "може" (Вільде, Повнол. діти, 1960, 264).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 596.