ОБУ́ЗА, и, ж.
1. розм. Те, що заважає, висить тягарем. Що вона для матері? Тілько лишній рот,.. тілько лишня обуза (Мирний, І, 1954, 59); Попала я тепер в кампанію перекладання наукових творів і не зчулася, як нав’язала собі на шию обузу в 280.. сторінок (Л. Укр., V, 1956, 287); От скажуть деякі: взяв обузу Прославить віршами кукурудзу! (Мал., Листи.., 1961, 68).
2. діал. Натовп. Бач якою обузою дітвора суне (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 596.