ОБТЯ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до обтя́ти. Там, де сопки доокола Лютий холод міцно стис, — Ми, обтяті попівчола,.. Довбемо граніт бездушний (Граб., І, 1959, 168); Соломія, мовчазна й замислена, сиділа долі серед обтятого волосся (Коцюб., І, 1955, 344); Позад неї на обтяту косогором петлю шляху з-за гори вилетів танк (Кундзич, Пов. і опов., 1951, 58); // обтя́то, безос. присудк. сл. І була вона.., мов тая чайка, тільки крила їй обтято (Гур., Друзі.., 1959, 14).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 596.