ОБТО́ЧЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до обточи́ти. Шестерня виблискує обточеними боками (Ткач, Арена, 1960, 233); Дівчина сіла на великому, обточеному водою камені (Десняк, II, 1955, 410); Нехай приставляють до горла обточені вістря, мов жала, Сірко ще почує, як стогнуть чорти по козацькій душі (Мал., Звенигора, 1959, 91); *У порівн. [Коваль:] Що, буланий, чи чуєш ти далеку дорогу? Ач, як викохався, мов обточений! (Кроп., V, 1959, 21).

2. у знач. прикм., перен. Який відзначається досконалістю, витонченістю; вишуканий. — Як благочинний, я скажу промову великому князеві, блисну красномовністю.. Треба добрати періоди довгенькі, закруглені, обточені (Н.-Лев., IV, 1956, 47); Коротенький уривок пісні бринить мені поемою обточеною, закінченою (Вас., Незібр. тв., 1941, 44).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 592.