ОБСУ́ДА, и, ч. і ж., розм., рідко. Той (та), що любить судити кого-небудь, недоброзичливо обговорювати в деталях чиюсь поведінку, якусь подію і т. ін. — Ти, обсудо якась! — кричала Варвара. — Розповідай ліпше по селі за себе.., а не за мене, бо я тобі зараз кістки повимикаю (Март., Тв., 1954, 61).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 588.