ОБСМИ́КАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до обсми́кати. Обсмиканий комбайном кущик тихенько бринів на вітрі (Чаб., Тече вода.., 1961, 31); Він ходив по хаті.., заглядаючи у маленькі віконця, над якими висіла вітром обсмикана стріха (Томч., Жменяки, 1964, 67).

2. у знач. прикм. Обтріпаний, пошарпаний. Обірваний, обсмиканий, у жовтих водяних плямах, розбухлий, як в’язка сіна [зошит], — видно, бував у бувальцях (Вас., Вибр., 1950, 33); В чорній бороді пасма сивини, і стала вона не та, що була.., а закустрана, обсмикана (Цюпа, Назустріч.., 1958, 403).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 582.