ОБСМА́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ОБСМАЛИ́ТИ, малю́, ма́лиш, док., перех.
1. Обпалювати, обкурювати що-небудь димом по всій поверхні або з країв; пошкоджувати вогнем поверхню або краї чого-небудь. Скажений захотів Огонь поцілувать, І тільки що простяг своє в багаття рило, А полум’я його дощенту обсмалило (Греб., І, 1957, 72); // Пошкоджувати вогнем що-небудь по поверхні. Вони бігли слідом за вогнем, проривалися крізь полум’я, обсмалюючи волосся, вії (Кучер, Чорноморці, 1956, 133); Огнями зорі палять, Мені бороду обсмалять (Гл., Вибр., 1951, 205); // Очищати за допомогою вогню від шерсті, решток пір’я і т. ін. Закололи, значить, того кабана.., обсмалили, пошкребли (Вишня, II, 1956, 37); Він мовчки дрохву тую патрати став. Обпатрав її, обсмалив на димку… (Нех., Казки.., 1958, 42).
2. Завдавати опіків, болю вогнем або чим-небудь гарячим. Вогонь і дим обсмалювали йому обличчя (Рибак, Новий день, 1937, 248); Солдатові тільки обсмалило [кулею] потилицю (Гончар, III, 1959, 234); * Образно. — Ой, важко стояти близько коло начальства!.. І обсмалить тебе огнем, і обпалить (Н.-Лев., IV, 1956, 130).
3. Обвітрювати, висушувати шкіру, роблячи її смуглявою, темною (про дію сонячного проміння й вітру). За перший день усіх обсмалило гаряче, з степовим вітерцем сонце (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 87).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 581.