ОБРІ́К¹, ро́ку, ч., розм. Дрібно посічена солома з вівсом, дертю і т. ін. для годівлі коней. Чорні очі, пора спати, Завтра рано треба встати, Коникові обрік дати (Укр.. лір. пісні, 1958, 238); Степан видавав сам обрік і був завсігди при тому, як наймит перемішував овес із січкою (Круш., Буденний хліб.., 1960, 46).

Обрі́к гра́є в кому, жарт. — хтось занадто бадьорий, життєрадісний. — Робота в тебе, як в огні горить, тільки наймити чогось наче з тіла спали. — Ото й добре!.. — Не буде в них обрік грати, будуть слухняніші та смирніші (Н.-Лев., III, 1956, 296).

ОБРІ́К², ро́ку, ч., заст. Урочиста обіцянка, клятва; моральне зобов’язання. Обрік даю більше цього не робити (Сл. Гр.).

Обро́ком обректи́ся — взяти на себе якесь моральне зобов’язання з релігійних мотивів.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 568.

Обрік, року, м.

1) Обѣтъ. Обрік даю більше цього не робити. Конст. у. Обреклись оброком нищити краї турецькі. К. МБ. III. 247. Святому Юру обрік себе оброком.

2) Овесъ съ рубленной соломой для корма лошадямъ. Горе мені козакові, нема сіна лошакові, нема сіна і оброку. Чуб. V. 654.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 25.

обрі́к1— обіт, урочиста обіцянка, клятва; у сполученні: обро́ком обректи́ся — взяти на себе моральне зобов’язання з релігійних мотивів.

обрі́к2— дрібно посічена солома з вівсом, дертю для годівлі коней. Не давши оброку, не бий коня по бо­ку (прислів’я).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 408.