ОБРІ́ЗОК, зка, ч. Невелика частина, шматок, відрізаний від чого-небудь, або залишок від різання чогось. Попід вікнами, на колодках та дерев’яних обрізках стоять люди (Фр., VIII, 1952, 9); Біля партизанської кухні було багато обрізків капусти, моркви й помідорів (Панч, II, 1956, 539).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 567.

Обрізок, зка, м.

1) Обрѣзокъ. Ум. Обрізочок. Що й обрізочки, то на квіточки, а окравочки, то на хрестики. Чуб. III. 395.

2) Говорити без обрізків. Говорить не стесняясь, съ полной рѣзкостью. Шух. І. 34.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 25.