О́БРІДНИЙ, а, е.

1. Те саме, що рідки́й 1. Мовчки струснув [Гришка] білявим, обрідним чубом (Кос., Новели, 1962, 161).

2. Те саме, що недорі́дний. — От і цього року посіяла жита на городі., а воно ріденько зійшло і вийшло обрідне (Н.-Лев., III, 1956, 332); Щороку сутужно Хомі.. Ще як вродить, то потягне хліба до весни, а сього року жито вродило обрідне, ярину град вибив… (Коцюб., І, 1955, 87); Зелені береги зливалися з половіючими хвилями обрідної низенької пшениці (Кач., Вибр., 1953, 340).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 567.