ОБРЯДЖА́ТИ і рідко ОБРЯЖА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОБРЯДИ́ТИ, ряджу́, ря́диш, док., перех., розм.

1. Одягати, наряджати кого-небудь (перев. у святковий гарний одяг). У білій сорочці та ще і з манишкою дядя Гриша. Тільки що надів оце — обстібається.. — Оце так обрядила! Спасибі, Олянко! (Головко, І, 1957, 372); * У порівн. Одне [листя] жовте, інше жовтогаряче, а берези, як золотими дукачами хто обрядив (Вол., Наддн. висоти, 1953, 44); // Обмивати й одягати покійника. Йому не слід було дивитися, як обряджатимуть матір, і він вийшов надвір (Коцюб., II, 1955, 277); // ким, у кого. Одягаючи певним чином, робити схожим на кого-, що-небудь.

2. Влаштовувати, справляти що-небудь. Зразу й виявилося, що обрядити весілля не так просто (Смолич, Мир.., 1958, 25); // Готувати до чогось, перед чимось; лаштувати, обладнувати. — Лаштуй же, брате, гостру зброю, борзих коней обряджай у путь (Забіла, У.. світ, 1960, 161); Велике вікно було відчинене навстіж. Зачинив [Сльоза] його і, обрядивши собі як-небудь постіль, забився під теплу ковдру (Панч, На калин. мості, 1965, 208).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 574.