Про УКРЛІТ.ORG

обручик

ОБРУ́ЧИК, а, ч. Зменш. до обру́ч. На схилах сивого Дніпра В обручик грає дітвора (Нех., Ростіть.., 1947, 64); Сонце заходило за сизу, легеньку хмарку й неначе обвело її навкруги золотим, лиснячим обручиком (Н.-Лев., IV, 1956, 7); Крамарі втридорога збували свій крам: паперові гудзики, кишенькові люстерка, позолочені обручики, буси (Чорн., Визволення, 1949, 38).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 573.

вгору