ОБРУЧА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ОБРУЧИ́ТИСЯ, ручу́ся, ру́чишся, док., з ким. Відправляючи шлюбний обряд, обмінюватися з молодою або молодим обручкою; одружуватися. Ідуть чутки, що Гриня таємно нібито вже обручився з Тамарою-зоотехнічкою (Гончар, Тронка, 1963, 333).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 573.

Обручатися, ча́юся, єшся, сов. в. обручи́тися, чу́ся, чишся, гл. Обручаться, обручиться. Як би дав Бог, щоб я з нею шлюбом обручився. Чуб. V. 25.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 26.