ОБРУ́БУВАТИ, ую, уєш, недок., ОБРУБА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Відокремлювати щось одне за одним від чого-небудь ударами гострого знаряддя; відтинати, відрубувати. Він сікачем обрубує стигліші голови соняшників, залишаючи на понівечених стеблах непасинковані кружелятка молодого цвіту (Стельмах, II, 1962, 168); Погані половці їх спіймали, Гострими шаблями крила обрубали (Мирний, V, 1955, 269); // Укорочувати, відтинаючи частину, кінець чого-небудь ударом гострого знаряддя. Марсові [собаці] обрубали хвіст і підрізали вуха (Ів., Таємниця, 1959, 47); // Очищати дерево від гілок, сучків. Починається цюкання, велетня [дерево] обрубують з галуззя (Фр., І, 1955, 364); Андрій обрубав невеличку берізку, витесав кілка (Трубл., І, 1955, 98).
2. Ударами гострого знаряддя порушувати цілість чого-небудь; розрубувати, перерубувати. * Образно. Старий Рошкевич звів з ним остаточні рахунки, .. обрубав і ті ніжні пута, що зв’язували його з минулим (Кол.. Терен.., 1959, 279).
3. Знімати ударами гострого знаряддя зайвий матеріал (метал, дерево і т. ін.), обробляючи заготовку. Богдан теше потроху колодку, щось обрубує, щось залишає і, врешті, береться за струг (Ю. Янов., II, 1958, 150); При рубанні в лещатах [зубилом] листову заготовку затискують.. так, щоб верхні грані губок лещат розмістились на рівні лінії, по якій необхідно обрубати заготовку (Практ. з машинозн., 1957, 47).
4. Збивати, зсікати ударами гострого знаряддя з поверхні шар чого-небудь. Увесь екіпаж був на ногах. Як тільки могли, оббивали і обрубували кригу на бортах.., палубах та щоглах (Трубл., Лахтак, 1953, 12).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 572.