ОБРУ́БЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до обруби́ти. Ой у полі криниченька обрубленая (Чуб., III, 1872, 149).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 572.