ОБРО́ТЬ, і, ж. Вуздечка без вудил для прив’язування коня. Украли в Козака коня; А Козака об тім журба напала, Що на коні оброть новісінька пропала!.. (Бор., Тв., 1957, 155); Іржуть тихенько гарячі коні, І рвуть оброті, і в землю б’ють (Рильський, II, 1960, 220); * Образно. Міцну порвали ми оброть, Закинуту на нас в негоду (Павл., Бистрина, 1959, 49).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 571.

Оброть, ті, ж. Недоуздокъ, веревочная узда безъ удилъ. Чуб. І. 201. Ном. № 11207. Бодай же тії коні воронії да й обротей не зносили. Грин. III. 281. Ум. Обротька.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 25.

обро́ть = обро́тька — вуздечка без вудил для прив’язування коня. Ой, їдь, братко, у службу служити! Дадуть тобі коня вороного, І сідельце з-під злота самого, І попругу — ко­зацьку заслугу, І обротьку з чор­ненького шовку (П. Чубинський); Украли в козака коня; А козака об тім журба напала, що на коні оброть новісінька пропала!.. (Л. Боровиковський); Бодай же тії коні воронії да й обротей не зносили! (Б. Грінченко); Ще де те лоша, а вже й об­ротьки плетуть (прислів’я).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 408.