ОБРИ́ДЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до обри́днути. Люди, звичаї їх, своє життя навіть спротивіло їй. Все те таке обридле та непривітне, все те не має ніякої радості у її серці (Мирний, III, 1954, 344); Згодом подадуться вони десь далеко-далеко від цих обридлих низовин (Тулуб, Людолови, І, 1957, 4).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 566.