ОБРИ́ДЖЕННЯ, я, с., розм. Те саме, що обри́да. З жахом і обридженням він кинув огидливу страву геть від себе (Фр., IV, 1950, 175); Скінчивши роботу, я почуваю попросту обридження до неї, такою мізерною видається вона мені (Коцюб., III, 1956, 282); В її зовнішності можна було відчути якусь байдужість, навіть обридження до всього (Гур., Друзі.., 1959, 116).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 566.