О́БРАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до обра́ти. Втішалася обрана богом мати, Сповнялась материнської пихи, Святої гордості, що кожна мати має, Як на руках своє дитя тримає (Л. Укр., І, 1951, 419); Обраний ним шлях простелеться через круті перевали і урвища (Гур., Друзі.., 1959, 28); Старший конюх Лук’янченко був обраний секретарем партійної організації лише півроку тому (Жур., Звич. турботи, 1960, 72); // у знач. ім. о́брані, них, мн. Ті, кого обрано для виконання яких-небудь обов’язків; обранці. Двір помалу пустів. Лишились тільки обрані — Прокіп, Гуща й Мажуга (Коцюб., II, 1955, 83); Послали в двір обраних, але управитель не схотів про таку ціну й слухати (Головко, II, 1957, 236); // о́брано, безос. присудк. сл. Його обрано керівником [експедиції] (Донч., II, 1956, 21).

2. у знач. прикм. Який виділяється серед інших своїм громадським становищем, розумом, талантом і т. ін. В нашій країні розумова праця перестала бути привілеєм тільки обраних верств населення (Наука.., 10, 1956, 15); Художній тип мислення властивий не тільки обраним, але всім людям (Талант.., 1958, 57).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 562.