ОБРА́НЕЦЬ, нця, ч.

1. Особа, обрана до органів влади для виконання яких-небудь високих обов’язків, доручень і т. ін. Згодом вона помітила серед багатьох обранців народу.. жінок, зодягнених у національну одіж (Цюпа, Назустріч.., 1958, 151); Народні обранці — депутати Верховної Ради СРСР — всебічно обговорили ряд питань величезної державної ваги (Рад. Укр., 11.ІІ 1955, 1).

2. Той, кому віддається в чомусь перевага серед інших, хто удостоюється більшої уваги, ніж інші. Що ж до обранців, яким щастить відбути практику при інституті, то й ті відбувають практику під керівництвом не самого професора Трембовського, а котрогось із його численних асистентів (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 142); // Той, на кого впав вибір бути коханим, другом життя. Рясні сльози градом котяться по дівочих щоках, а вона, усміхаючись, .. все тримає хлопцеву руку в своїй руці, все надивляється на нього, на свого обранця (Гончар, Маша.., 1959, 9); Він учитель чи майстер, чи рибалка з Янтарного моря? Хто б не був, все одно, він обранець серденька твого (Забашта, Вибр., 1958, 82); // заст., поет. Улюбленець. Співа тую пісню дружині дружина, — Те знає і тішиться музин обранець (Л. Укр., І, 1951, 111); Що їм [буржуа] народ? Це — купа гною. Як сміє він грозить бідою Царям життя, обранцям муз?! (Сос., І, 1957, 461).

3. Людина, від природи наділена чимось недосяжним для інших (талантом, щастям і т. ін.). Той голос надземний часами лунає В піснях соловейка навесні, — І тільки обранець між людьми здолає Співать тії гімни небесні (Л. Укр., І, 1951, 341); Єсть на світі обранці — щасливі, ясні, безтурботні, Легко, вином золотим піниться їхнє життя (Зеров, Вибр., 1966, 116).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 562.