ОБПИРА́ТИСЯ¹, а́юся, а́єшся, недок., ОБПЕ́РТИСЯ і ОБІПЕ́РТИСЯ, обіпру́ся, обіпре́шся, док., на що, об що. Прихилятися до кого-, чого-небудь, налягати на когось, щось, переносячи на нього частину ваги свого тіла. Москалі мовчки, посхилявши голови і обпираючись на свої патериці, ішли, важко дишучи (Мирний, І, 1954, 261); Вона повертається до свого столу й обпирається руками на спинку високого дубового стільця (Кучер, Прощай.., 1957, 160); Обперся [співак] плечима об стіну, забрав на свій жакет усе вапно (Март., Тв., 1954, 283); Спочинь! На заступ вірний обіпрись І слухай, і дивись, і не дивуйся (Рильський, І, 1960, 265); * Образно. Місяць вийшов, обіперся об стару гіллясту грушу (Перв., II, 1958, 49); // чим. Використовувати що-небудь як опору; упиратися. Три словаки сіли на човни. Два обпирались об дно палицями, третій трубив у мідну трубу (Н.-Лев., II, 1956, 416); Вона відкрила очі і побачила, що поранений підвівся і, обпершись руками об лаву, озирається навколо (Тют., Вир, 1964, 387); Теодосій обіперся обома ногами і рвонув до себе кільце (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 246).

ОБПИРА́ТИСЯ², а́юся, а́єшся, недок., ОБІПРА́ТИСЯ, обперу́ся, обпе́решся, док., розм. Прати собі все необхідне. Рідко яка з жінок або дівок користувалася вільним часом, щоб обіпратися, облататися (Л. Янов., І, 1959. 259).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 556.