ОБОРУ́ДУВАТИ, ую, уєш, недок. і док., перех., розм., рідко.

1. Уладнувати, впорядковувати що-небудь, досягаючи бажаних результатів. Умент оборудував діло Назарко. І півня продала [Варка] і навіть торбинку на його позичила (Вовчок, VI, 1956, 294); Перегодом напишу Вам.., і тоді оборудуєм фінансову справу (Сам., II, 1958, 477).

2. Розміщувати, влаштовувати. От же й вийшло негаразд: я поїхав свою сім’ю оборудувати на дачі, а Ви в Полтаву (Мирний, V, 1955, 400).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 553.