ОБО́РА, и, ж. Відгороджена частина подвір’я з приміщеннями для худоби. Сонце сіло вже за гори, Як добігли до обори, Де багатий жив Охрім (Фр., XII, 1953, 18); Чутно, як худоба в оборах важко сопе та Гафійка нерівно дихає поруч Маланки (Коцюб., II, 1955, 48); Панський пастух мусить бути повсякчас при череді — літо на пасовиську, а в холодну пору року в оборі (Бурл., О. Вересай, 1959, 11); // За́города, загін. Колгоспні майстри зробили пересувну обору з щитів, обтягнутих металевими сітками. Сюди заганяли гусей на ночівлю (Рад. Укр., 3.ІV 1959, 2).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 550.

Обора, ри, ж.

1) Загонъ (загороженное мѣсто для скота). Сімсот овець на оборі. Н. п. Тобі, мати, новії обори, мені давай рябії корови. Мет.

2) Желобокъ въ видѣ круга, сдѣланный циркулемъ или подобнымъ инструментомъ въ деревѣ — напр., чтобы вырѣзать дно круглаго сосуда или для инкрустированія предмета втискиваемымъ въ желобокъ металломъ. Шух. I. 250, 277, 281.

3) Круглая дыра въ обуви, сквозь которую протягиваются волоки. Шух. I. 121.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 21.

обо́ра — відгороджена частина сільського подвір’я з приміщення­ми для худоби; також загорожа, за­гін. Сонце сіло вже за гори, як добігли до обори, де багатий жив Охрім (І. Франко); Сімсот овець на оборі (пісня); Тобі, мати, новії обо­ри, мені давай рябії корови (А. Метлинський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 406.