ОБОПІ́ЛЬНИЙ, а, е.
1. Спільний для обох сторін; взаємний. Мені так приємно було дістати Вашого листа, який свідчить, що Ви не забули про мене, що наші симпатії — обопільні (Коцюб., III, 1956, 450); Вони дивилися на світ одними очима, однаково думали, їм не важко було вгадувати обопільні наміри (Перв., Невигадане життя, 1958, 225).
2. Однаковий з обох боків; двосторонній.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 550.