ОБОЛО́НЬ, і, ж. Заплавні луки. Сонце ховалось за межигірський бір, .. а далекі озерця на оболоні.. і річка Почайна горіли, наче розтоплене золото (Н.-Лев.. І, 1956, 432); Тихо в гаї і в селищі, Спить ще оболонь (Фр., XIII, 1954, 179); На сизі ще від мулу оболоні Гонив повільних буйволів орач (Бажан, Нашому юнацтву, 1950, 26).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 550.

Оболонь, ні, ж. Низменное луговое пространство. Мкр. Н. 23. В чистім полі на оболоні там іграв коник вороненький. Н. п. Приїхав гість та й став на поміст, роспустив коні по всій оболоні. Ном. стр. 291, № 32.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 21.

оболо́нь — народна назва низин­ного заболоченого лугу, вкритого травою; також річкова заплава, вкрита очеретом. В чистім полі на оболоні там іграв коник вороненький (пісня); Приїхав гість та й став на поміст, розпустив коні по всій обо­лоні (М. Номис).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 406.