ОБОЛО́ННЯ, я, с. Те саме, що оболо́нь. Схоплюсь було, вибіжу з садка, біжу левадами, полем, оболонням — не знать і куди й що: весело стане!.. (Вовчок, VI, 1956, 224); І горбатий хлопчик.. щоднини.. приносить стокротки, морончики, що ростуть на оболонні біля хати (У. Кравч., Вибр., 1958, 369).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 550.