ОБО́ЗНИЙ, а, е, військ.
1. Належний до обозу (у 2 знач.). Призвали мене у солдати, в кінний запас. Був я уже в літах, годував обозних коней (Горд., Цвіти.., 1951, 9); Крім цих 40 тис., в армії [польській] було кілька тисяч озброєних і здатних до бойових дій обозних слуг (Іст. УРСР, І, 1959, 231); // Який служить в обозі. — Готуйсь! — почулася команда обозного офіцера (Д. Бедзик, Студ. Води, 1959, 22); // у знач. ім. обо́зний, ного, ч. Той, хто служить в обозі. Чи міг думати тоді оцей Оленчук, трясучись непомітним обозним у відступаючім війську, що мине рік і стане він уже провідником для залізних регулярних частин..? (Гончар, II, 1959, 415).
2. у знач. ім. обо́зний, ного, ч. Виборна службова особа, що обіймала одну з найвищих адміністративно-військових посад на Україні в XVII-XVIII ст. Генеральний обозний послався віддавати накази, і за півгодини на краю вузького шляху.. лаштувалась уже грізна батава (Стар., Облога.., 1961, 34); Він посідав значну та високу посаду полкового обозного лейстрових козаків (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 9).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 549.