ОБОВ’ЯЗКО́ВИЙ, а, е.
1. Якого треба беззастережно дотримуватися, яким не можна нехтувати. Львівська вулиця — це також.. школа, де тон і словар для всіх [дітей] однаковий і обов’язковий (Фр., VI, 1951, 144); Це рішення обов’язкове для всіх комсомольців (Кучер, Чорноморці, 1956, 354); Член партії повинен.. додержувати партійної і державної дисципліни, однаково обов’язкової для всіх членів партії (Статут КПРС, 1961, 4); // Який вимагається в законодавчому порядку. Здійснення обов’язкового семирічного навчання, запровадження.. обов’язкового десятирічного навчання ще більшою мірою посилює вплив літературної мови на діалекти (Нариси з діалектології.., 1955, 15).
2. Завжди характерний для кого-, чого-небудь; притаманний комусь, чомусь; неодмінний. Друкарня.. міститься в старій, напевно вже столітній кам’яниці з обов’язковими чотирма колонами спереду (Вільде, Сестри.., 1958, 110); Віддавши ці звичайні й неодмінні розпорядження, капітан.. закурив обов’язкову люльку (Логв., Давні рани, 1961, 8).
3. Який виконується з обов’язку. — Треба довідатись, які-то набігають думки у вільного чоловіка, що йому нема обов’язкової роботи, — мовив становий (Мирний, IV, 1955, 382); З одного боку здоров’я не служить мені, а з другого — всяка обов’язкова праця гнітить (Коцюб., III, 1956, 249).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 547.