ОБНІМА́ТИ, аю, аєш, недок., ОБНЯ́ТИ, німу́, ні́меш, док., перех. Те саме, що обійма́ти. Лимар кичку зашиває, Мене горне, обнімає, Молоденьку (Шевч., II, 1953, 140); Ярослава раптом обняла Люду й голосно заспівала (Дмит., Розлука, 1957, 278); Він знову не міг заснути і лежав, обнявши подушку (Сенч., На Бат. горі, 1960, 19); Як вони підводили Романа до пожежі, то вже всю клуню обнімав огонь (Гр., II, 1963, 303): Мої очі, мій мозок жадібно ловлять усі деталі страшного моменту.. І те велике ліжко з маленьким тілом і несміливе світло раннього ранку, що обняло сіру ще хату… (Коцюб., І, 1955, 418); Катрю обняла якась радість божевільна (Вовчок, І, 1955, 215); Мені здається, що тут більше причинилася моя вдача, те гаряче бажання — обняти цілий круг людських інтересів (Фр., І, 1955, 31); Пан Славко був готовий виконати свою постанову й обняти посаду урядника при касі (Март., Тв., 1954, 449).
◊ Обніма́ти (обня́ти) о́ком (очи́ма, по́глядом, зо́ром і т. ін.) — те саме, що Обійма́ти (обійня́ти) о́ком (очи́ма і т. ін.) (див. обійма́ти). Обнявши мене добрим, невинним оком, щезала [сестра] (Коцюб., II, 1955, 357); Коли йому.. було заборонено дивитись на неї, він просто обняв її поглядом і побачив усе-усе до найменших дрібниць (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 50).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 545.