ОБНАДІ́ЄНИЙ, а, е, розм. Дієпр. пас. мин. ч. до обнаді́яти. Було заарештовано і чимало селян, а в багатьох на спині горіли рубці од нагайки. Проте роз’їздилися обнадієні бурхливим велелюддям (Головко, II, 1957, 255); // у знач. прикм. До Михайла з усіх боків потяглися руки, на нього благально дивилися сумовиті, обнадієні очі (Збан., Сеспель, 1961, 157).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 544.